Олександр Есаулов - дитячий письменик, автор захоплюючої серії дитячих детективів, провів зустрічі з своїми вінницькими шанувальниками у бібліотеці по вул. Князів Коріатовичів  та  у ЗОШ №3.

Побував в  ЗОШ № 32 та ЗОШ № 34, завітав в ЗОШ № 33 та ЗОШ № 23.

Школярі мали можливість особисто познайомитись з письмеником, твір якого входить у шкільну програму та послухати про його цікаве життя -  житеві перепітії, про аварію на Чорнобильский АС, про життя до і після аварії. Учні мали змогу задати питання до ТРИНАДЦЯТИ дитячих детективів, написаних автором, уявити себе у ролі славетних Михи і Льохи з Горобинівки; з'ясувати, що саме в сюжетах було насправді, а де є авторська вигадка.

Ну і звісно, у всіх бажаючих була можливисть отримати автограф та зробити селфі з письмеником.

  Коли ти перший раз приїздиш до якогось міста – це як перше побачення. А коли в тебе ще й є мета – презентація власної книжки «Ой, Лише, або з чим їдять вундеркіндів», о, тоді побачення стає ну, геть романтичним марафоном, дякую видавництву «Теза» та «Knygarnia.in.ua»  за ці два шалених дні!

  Почалося все з інтерсіті – дуже класнюча ранкова електричка, зручна до нестями, в якій я прекрасно… заснула. (бо прокинулася о 5-й, щоб о 6:50 виїхати з Києва). Але ж хто знав, що у Вінниці вона зупиняється АЖ на ЦІЛУ ХВИЛИНУ. ОДНУ! Та я встигла вистрибнути.

А далі пішов карнавал і калейдоскоп. Школи, діти, сміх.

- Хто такі вундеркінди? – питала я.
- Неслухняні!
- Розумні але не повністю!
- Які люблять пригоди!
- Які багато всього вміють!
- Ні, я знаю, це нормальні, чуєте, НОРМАЛЬНІ люди!- А скільки вам років? – питали мене.

- А ви порахуйте, я народилася у 1978 році, то скільки мені зараз?
- 27!
- 56!
- 32!
- Не соромте мене! – жахалася вчителька і я зупиняла потік чисел та називала свій вік.

Школярі давали мені настанови, яким має бути письменник, як треба «вивчати дітей» і де шукати сюжети. Питали, чому я не пишу книжок, щоб посумувати чи поплакати.

А наступного дня я потрапила на перший урок до…вчителів. Вчителі молодших класів з Вінниці та області, а потім ще й вчителі української мови. Знали б ви як страшно читати уривки з книжки перед ними, бо ж наголоси, бо ж, вимова. Це ж вчителі! А вони взяли та й розкупили усі книжки, що пан Андрій взяв на всенький день (бо попереду на нас чекали інші школи й бібліотеки). Тому перед другою парою він дав завдання «Говори доти, доки не привезуть ще книжок!»…і я як почала говорити, то вже не могла зупинитися аж до самого інтерсіті на Київ! Доречі, на зворотньому шляху ця електричка стоїть у Вінниці на ЦІЛУ ХВИЛИНУ довше! І це неймовірно тішить.

Бібліотеки у Вінниці красиві й затишні, діти чемні, веселі й кмітливі. Місто напрочуд чисте, як киянка щиро заздрю!

   Якось на зустрічі з учителями у Вінницький академії неперервної освіти, прозвучала фраза, що Марина Павленко - "наче вірус, який треба запускати між люди й заряджати всіх позитивом і оптимізмом". Тож не минуло й року, як методист Світлана Володимирівна Петрина представила письменницю вже новій групі педагогів. Це була радісна зустріч: як для вчителів (багато хто з них напередодні не вірив, що побачать "саму Марину Павленко"), так і для Марини, яка вже встигла полюбити цей теплий атмосферний заклад.

Після цікавого й захопливого спілкування Марина Павленко мала ще ряд зустрічей: зі школярами третьої, шістнадцятої та тридцять третьої шкіл, побувала в Міський Дитячій бібліотеці на Вишеньці, завітала в бібліотеку №11 на вул.Князів Коріатовичів. І всюди було щиро, тепло, захопливо, душевно та, хочеться вірити, корисно.

Можете згадати на зустрічах з Сашком Дерманським. Ось хто вміє заохотити дітей до читання!

Цікавезні зустрічі вінницьких школярів 3 та 4 класів з Сашком Дерманським відбулися 6 та 7 листопада за підримки нашої книгарні та Видавництва "Тези".